Ukraine
history
guide
software
diy
shortnote
series
media
animation
manga
hardware
art
review
learning
cad
3d
tool
mobile
android
gaming
programming
automation
drawing
compilation
millitary
movie
horror
design
vector
material
leather
information
digital
photo
SUBMIT
Я не люблю серіали. Точніше, не так... Я не люблю серіали у котрих нема окресленого кінця. Практика показує, що якщо серіал йде вічним онгоїнгом і сценарій для нього пишуть на ходу, то шанс, що в кінці буде щось конкретне наближається до нуля. Без конкретних прикладів, хоч вони і є, візьмемо будь-який успішний серіал у вакуумі. Якщо він вже заздалегідь прописаний сценарно і поділ на сезони є виключно формальним: для передиху знімальної групи та акторів, підлаштування під сприятливо пору до показу тощо - це одне. Якщо серіал не має окресленого кінця і він приносить достатньо грошей, то його доять до останнього і він перетворюється в нескінченну мильну оперу котра втрачає зуби та набридає. А коли він набридає і припиняє приносити гроші то на гарне сюжетне закінчення вже всім пофіг і його згортають максимально зіжмаканим і недолугим способом, або не згортають взагалі і він обривається на середині. Тобто є шанс що ти витратиш час на перегляд чогось, що автори самі не знали як будуть завершувати. Думаю, я достатньо пояснив свій тейк про серіали.
І от я дивлюсь Severance. Я, чесно кажучи, не знаю, чи прописаний тут сюжет до кінця. І ні, я не тупий... наскрізний сюжет мені зрозумілий. Я про сеттінгову частину серіалу. Вона виглядає настільки офігєзно в плані графічності, що мені інколи здається, що все це лише заради гарної картинки і ніколи не буде пояснено. Але я продовжую дивитись.
Як я колись вже казав, мені "пощастило" колись працювати на корпорацію, котру можна буквально використовувати як референс для типових карикатур про мерзотність, жадібність, лицемірство і лукавість корпорацій. Купа людей робить самі не знають що. Точніше, свою конкретну задачу вони знають, але глобальна ідея їм здається максимально мутною. Наявність так званого "line of bisiness" де ти не можеш вільно комунікувати з менеджментом на ранг вищим від того хто стоїть над тобою. І якщо твій безпосередній менеджер - дряблий безхребетний ідіот то ти приречений сидіти в болоті без можливості щось змінити. "Performance review", де будуть оцінювати наскільки ти відданий раб, але фінал майже завжди: "скажи чого ти хочеш, а я скажу чому це ще трошечки, але неможливо". Рутина робочих буднів, котрою ти так просякаєш, що в один день забуваєш, як потрапляєш на роботу. Ранковий моціон, розклад транспорту, маршрут - все настільки стале, що твоє тіло прокидається вдома, а мозок вже на робочому місці. Ох, і, звісно ж, "корпоративні цінності", але це найбанальніше і про цю річ не треба пояснювати навіть людям котрі з нею не стикались.
І як вишенька на торті, так званий "work-life balance", довкола алегорії на котрий побудований кістяк серіалу Severance, але вже в притаманному екзадурованому, викрученому на максимум вигляді. В Severance людині на рівні мізків роблять розділення на дві особистості. Одна обмежена поверхом корпорації де вона працює і не знає нічого про себе зовнішнього, а інша - звичайна, котра живе життя, але уявлення не має чим займається її корпоративна сутність. І кістяк цей настільки міцний що поки що на нього нескінченно вішають нові умовності, нові алегорії, нові графічно багаті мізансцени, але навіть близько не пояснені речі.
Повертаючись до того з чого ми почали. Я дійсно раджу подивитись цей серіал. Це не огляд, це коротка помітка... я не пишу про те, що мені не подобається. Перший сезон вийшов вже давно і не вірусився до другого. Роблять його, до речі, Apple. Не знаю навіть, чи вони розуміють, що серіал суцільна іронія на таких як вони. Але вийшов другий сезон і, так би мовити, з другого прокруту маховик запустився. Вже в планах третій сезон, а відповідей не те що б дуже багато навіть на те що навішали в перших двох сезонах. І я дивлюсь далі, але боюсь що рано чи пізно маховик зупиниться і все це лишиться лише суцільним дофаміном для очей у котрого не буде логічного кінця чи якогось пояснення. Не люблю я серіали.
Чомусь так стається що я вирішую написати про якусь мангу тільки після того, як роблять її екранізацію. Певно це якийсь захисний механізм для того що мені сподобалось, але десь на підсвідомості я не хочу, щоб воно вірусилось. Не те що б воно завірусилось від запису якогось рендом чєліка на богом забутому сайті, хех... Однак, так сталось і з мангою під назвою Medalist. Я читав мангу майже онгоїнгом, був радий за автора, коли вона сповістила про її екранізацію... ну бо це завжди ознака успіху для мангаки, хочеш ти ту екранізацію чи ні. І от вона вийшла і... я її так само дивлюсь онгоїнгом, але більше як побічний продукт оригінальної манги ніж як щось повноцінне. Зараз поясню.
Давайте так... я не люблю спортивні тайтли. Взагалі. Всі ці емоційні екзадурації довкола кидка мʼяча чи переміщення фігури шахів виглядають крінжово. Для мене воно виглядає вдвічі крінжовіше, бо я в цілому терпіти не можу тайтли про махачі, превозмагання, флешбеки і вважаю це свищем через котрий в індустрію вповзає оцей янг-адалт-соя-гік західний вайб від котрого мене корьожить.
Але Medalist є унікальним тайтлом, бо авторка манги під псевдонімом Tsurumaikada не просто вибрала, яку ще тему перетворити в мильну оперу з гіпер-супер-мега-ультра левелами, флешбеками і превозмаганнями. За основу вона взяла те від чого дійсно отримує фан - фігурне катання та образ однієї з акторок озвучки, щоб побудувати на її основі образ головної героїні. Обмазування гіпер-супер-мега-ультра фігнею всього того, що виглядає занудно чи просто не буде зрозуміло пересічному, а частіше за все й автору, відсутнє. В замін тобі реально на пальцях пояснюють технічні аспекти фігурного катання... як технік, так і змагань, бо автору це було цікаво і він так само хоче, щоб було цікаво тобі. На пальцях, бо так само тренер головної героїні пояснює ці речі їй.
Історія крутиться довкола чоловʼяги, котрий не встиг реалізувати себе у фігурному катанні, бо пізно почав і реалізувався лише як танцюрист на льоду... і малявки котра так само через невпевненість і затюканість мало не впустила свій шанс, але їй, за збігом обставин, трапився в житті цей чоловʼяга. Тож вони тепер тренер і учень, лук і стріла. І ні, це не виглядає наче дорослий закриває гештальт через дитину, бо мотивація у обох базується на своїх першопричинах котрі зародились далеко до моменту, коли життя дозволило їх шляхам перетнутися. Історія по справжньому зворушлива і цікава.
Але тут реально дуже важливо розуміти, що манга та аніме в цьому випадку відчуваються особливо гостро по різному. І не дивлячись на те що я дуже радий за мангаку і те що цю красу помітили та вирішили екранізувати, зробили це якось дивно. Так, я не хочу казати погано, бо там дійсно видно, що бюджет був не великий і те, що могли робити з любовʼю, але упущена одна з ключових речей котра робила мангу унікальною - вміння показати красу фігурного катання. В манзі кожен вихід на лід це ціла подія де ти вже знаєш що час вмикати уяву на повну, бо зараз буде неймовірної динаміки розкадровка і композиція кадрів. Тобі навіть опишуть музику під котру виступає персонаж. А в аніме в цей самий момент центрова фігура на льоду з помітним переходом з 2Д перетворюється в 3Д болванчика і починається щось невнятне і затисле, з абсолютно профуканою динамікою. У манзі якщо скласти деякі розкадровки стрибків чи рухів на льоду то буквально виходить готова неймовірної краси та грації анімація. А в аніме ти просто розумієш що роблячи мо-кап і прив'язуючи його до умовного скелета бездушної 3Д модельки зрізались бюджетні кути екранізації.
Коротше кажучи, я дуже рекомендую це творіння. Воно унікальне. Але щоб зрозуміти чим - читайте мангу. А аніме адаптацію, котра, скоріш за все, так і лишиться одним сезоном, котрий охоплює лише вступну частину історії лишіть як щось додаткове... як щось фанатське на тему. І фанатського там багато, насправді. Kenshi Yonezu буквально благав, щоб його композицію взяли для опенінгу, бо він фанат манги і написав її спеціально. А ще до промокампанії долучився один з дійсних олімпійських золотомедалістів Yuzuru Hanyu, бо він так само був в захваті від манги й після того, як обмовився про це десь в інтервʼю, його запросили і він з радістю погодився.
У мене все. Дуже рекомендую. Не пропустіть цей шедевр.
За дорожніми пригодами зараз майже завжди звертаються до жанру ісекаїв. І не дивно, бо, власне, сам жанр дорожніх пригод майже вимер, а на їх місце прийшли чисельні інтерпретації де задротіну збиває щось важке, задротіна перероджується, його обкладають клішованими дівками та дають цьому придуркувату довгу назву.
Тож розкажу вам про декілька крутих тайтлів про дорогу і пригоди. І перший в списку "Spice & Wolf".
Взагалі тайтл цей представлений у різних форматах: лайт-новела, манга, аніме і... рімейк аніме. Я читав мангу, дивився перші два сезони аніме, але ті закінчились, як всі екранізації тих років - припиненням фінансування і забуттям. Перезапуск аніме дає надію і привід згадати чудову історію. Спочатку я його якось відкладав, а коли дізнався що музику написав Kevin Penkin то не став зволікати. У поточному аніме рімейку з перших кадрів зробили закид на те, що цього разу екранізацію завершать, а не кинуть на пів дороги. Сподіваюсь, але слабо віриться, бо історія з першоджерела доволі довга... ще і продовження має під назвою "Wolf & Parchment".
Аніме, звісно, зроблено доволі якісно, але знову ж таки і оригінал і продовження є в вигляді манги і мені цей формат подобається більше. Мальовка манги заслуговує окремої відзнаки, бо вона симпліфикована під старий лад, але при цьому збережена детальність, а не ліниво забито скрінтонами... важко пояснити, якщо чесно. Краще ідіть і погортайте.
Якщо казати по суті, то все заради чого варто ознайомитись з даним тайтлом це синергія головних героїв. В головних ролях мандрівний торговець одинак і чарівна рудохвоста богиня врожаю, котрі вирішили скувати себе домовленістю, що торговець допоможе богині дістатись її рідних земель на півночі, а та, своєю чергою, буде приносити йому удачу в дорозі та торгівлі. І це все що вам потрібно знати, насправді. Якщо вас не зачіпають головні герої, а особливо Мудра Лисиця Хоро то не мучте себе і проходьте повз. Мені особисто спостерігати за їх пригодами та торговельними оборудками цікаво, але за їх відносинами - набагато цікавіше.
Не думав що буду писати коротку помітку про щось типу зовсім дитячої анімації, але вимушений... бо Bluey це не просто мультик - це феномен.
Коли згадується дитяче шоу то раніше це було щось пізнавальне з елементами виховання. І це дуже важка і відповідальна праця до котрої залучали психологів, педагогів і інших людей котрі підходили до таких речей з усією відповідальністю. З часом корпорації і великі дитячі студії, як ракова пухлина, залізли в цю нішу. На місце професіоналів прийшли маркетологи, а тому контент став максимально спрощеним, пісним, таким що і не травмує, але при цьому нічому і не навчить. Але навіть тоді закладалась база для побудови бренду для подальшого продажу мерча та інших речей. Зараз же дитячі шоу важко схарактеризувати інакше як яскраву мішанину для відволікання уваги в котрій абсолютно забили на якісь норми та міри, а психологія використовується не для того, щоб контент був корисним, але при цьому не травмував дитячу психіку, а навпаки - щоб залізти в дитячу голову поглибше і викликати ті думки та емоції, котрі "потрібні".
Але творці Bluey пішли своїм шляхом і створили унікальну річ. Серіал розважає дітей показуючи як фан можна отримувати буквально з усього, вчить батьків бути батьками і при цьому йде в ногу з сучасним світом. Тут нема недолугих поглядів в екран з очікуванням поки дитина щось пролепоче, а бездушний персонаж удасть що йому було не байдуже. Персонажі живуть своє повсякденне сімейне життя і своїми діями подають приклад як дітям, так і молодим батькам. І життя це доволі насичене. Якщо у звичайних серіалах беруть подій на 7 хвилин і розтягують на, умовних, 30 то тут беруть подій на 30 хвилин і концентровано сублімують у 7, але при цьому наратив не страждає. Сподобалось і хочеш ще? Просто передивись серію - точно побачиш пару-трійку нових деталей.
Не дивлячись на короткометражний формат персонажі дуже швидко стають рідними. Мальовка в статиці виглядає спрощено, але в динаміці дизайн персонажів зроблений так що проглядається навіть мікроміміка. Голоси підібрані просто ідеально. Один з небагатьох випадків коли я пішов шукати інформацію про акторів озвучки. До речі, хто озвучує двох маленьких головних героїнь - не розкривають, щоб не псувати дітям дитинство.
На жаль, після того, як серіал викупила корпорація Disney, стався довгий простій після котрого вийшли підкреслюючі епізоди. Не фінальні, але такі, що якщо і стануть фінальними, то недомовок не буде. Але 3 сезони є, вони чарівні і я дуже раджу їх подивитись... навіть якщо у вас нема дітей.
In this article I want to tell you about one of the advance media stacks to watch video on your PC.
In this build I'm trying to avoid all unnecessary data processing hops to increase processing speed and reduce latencies and it will help to bring media content on your screen as closer to the original as it's possible with less compressing, transformations, corrections... etc. Basic idea here if you do not know for what it is better turn it off. Also this guide will help you to dive into ocean of high quality video playback with all this acronyms and preferences which we are usually prefer to do not touch and to use VLC Player instead... lol.
This is just one of the examples and it doesn't claim to be perfect or only one right. This is just a base for you. Most of this options are very subjective because everybody have their personal preferences, but anyway some points are very preferable to be turned on or turned off, so let's go through my setup and I will try to explain as much as I can and as much as I know by myself. But I need to warn you that like for most such setups something can go wrong on different OS or hardware so you and only you responsible for your actions.
So let's start!
Жанр "повсякденність", здається, є тільки в Японії. Можу видати примітивну думку, що це обумовлено важкою робочою рутиною з котрою багато пересічних японців стикаються в дорослому житті і бажанням втекти від неї хоча б подумки. Хороший твір в жанрі "повсякденність" допомагає людям пригадати забуті емоції чи спогади з часів коли все здавалось яскравішим - з часів дитинства. Кращий твір в жанрі "повсякденність" може прикинутися одним з цих спогадів, однією з цих емоцій. І "Yotsubato!" є цим ідеальним твором в жанрі. Якщо не брати в розрахунок "Azumanga Daioh" від того ж самого Kiyohiko Azuma, котра більш комедійна, недолуга і взагалі має формат коротких коміксових стріпів, то можна вважати, що "Yotsuba&" є першозасновником жанру манги "повсякденність" в тому вигляді як ми звикли бачити зараз.
По факту ця манга є хронологією одного року життя малого промінчика сонця по імені Yatsuba і її молодого вітчима. Насправді, ніхто не знає чи обмежиться історія одним роком, але на відмінок від інших представників жанру, де час стрибає тижнями, а інколи місяцями, в "Yotsuba&" хронологія глав іде по днях, а інколи навіть меншими проміжками часу. Беручи до уваги що зараз одна глава може виходити з періодичністю в 4 місяці... ох не знаю чи доживемо ми. Yotsuba точно доживе, бо їй всього 5 (скоро 6). За автора не впевнений теж, насправді. Поки більшість теорії про те, що день коли мала піде в школу і буде фіналом цієї історії.
Сама назва говорить сама за себе бо складається вона з імені головної героїні і часточки "і". Ось це "і" зазвичай і окреслює тематику глави і частіше за все це "і" - щось звичайне і рутинне для дорослої людини, але нове відкриття для того хто життєвий шлях тільки почав. Тому кожна глава і закінчується фразою: "Сьогодні був найкращій день".
За дійових осіб розказувати можна довго, але це коротка помітка, а тому просто скажу що їх тут небагато і спостерігати за ними одне задоволення.
За мальовку теж не буду багато казати, бо як у всіх "творах всього життя" за всі ці роки вона змінилась з мультяшної до набагато більш детальної, бо мангака росте професійно. Комусь сучасна навіть не подобається по зрозумілим "раніше було краще" причинам, але я від неї в захваті.
Дуже іронічно, але по цій манзі не існує анімаційної адаптації і, скоріше за все, ніколи не буде. Але є цілий диск з музикальним супроводом під котрий можна читати цю мангу. Що і раджу зробити. Сподіваюсь у вас теж інколи бувають дні, котрі можна назвати "найкращими".
Created by TennojiM
All rights reserved
© 2025
All rights reserved
© 2025